м. Київ м. Біла Церква

Постанова у справі про адміністративне правопорушення ПДР має містити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою такого правопорушення, (Солом'янський районний суд м. Києва, справа № 760/21518/17, 17.10.18)

Фабула судового акта: Судова справа і рішення, що пропонуються увазі читачів, можуть бути корисними, перш за все, для водіїв. Отже позивач (водій) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову інспектора Управління патрульної поліції у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, складеної за фактом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 255,00 грн, в вину водія ставиться порушення п. 15.10 в) ПДР, а саме, що він здійснив стоянку на тротуарі, де для руху пішоходів залишилось менше 2-х метрівЗгідно матеріалів справи протокол про адміністративне правопорушення не складався.

Суд адміністративний позов задовольнив, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП УкраїниУ ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

При цьому, згідно ст. 251 КУпАП, доказами можуть бути пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколи про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Втім, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу вини позивача у скоєнні даного правопорушення, в тому числі і не зазначено жодних відомостей про фіксування подій на нагрудну камеру поліцейського, а також, не визначено, яким чином відповідач дійшла висновку, що на тротуарі, на якому, нібито здійснив стоянку позивач, залишилось для руху пішоходів саме менше 2-х метрів, зокрема, чи робила відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідні заміри.

Заслуговує на увагу також той факт, що суд прийняв в якості належного доказу на користь позивача відеозапис з камери відеоспостереження, розташованої на будинку, з якого вбачається, що з моменту зупинки автомобіля позивача та до того, як до нього підійшли патрульні поліцейські, пройшло менше п'яти хвилин, що спростовує доводи відповідача про здійснення позивачем стоянки на тротуарі. Адже в пункті 1.10 ПДР визначено, що стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу, а зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Таким чином відповідач обставин, на які посилається позивач не спростував, будь-яких доказів, які підтверджують правомірність прийнятого рішення суду не надав.

Для довідки. Протокол не складається у випадках, передбачених ст.258 цього Кодексу, у тому числі і у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є серед іншого і протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Таким чином складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень.

Провадження № 2-а/760/867/18

в справі № 760/21518/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

В складі: головуючого судді - Лазаренко В.В.

з участю секретаря - Каліщук М.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника третьої особи - Поліщука П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора Управління патрульної поліції в м. Києві 10 роти 1 батальйону Скоромної Ірини Миколаївни, третя особа: Департамент патрульної поліції в м. Києві, про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

12.10.2017 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії БР № 880341 від 05.10.2017, винесену інспектором Управління патрульної поліції в м. Києві 10 роти 1 батальйону Скоромною І.М. у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05.10.2017, близько 14 год. 00 хв., він перебував за кермом автомобіля НОМЕР_1, та підвозив пасажира ОСОБА_5 до його місця проживання за адресою АДРЕСА_1.

Під'їхавши до вказаного будинку, у нього виникла необхідність зупинитись для висадки пасажира. З метою уникнення можливого порушення ПДР та надання можливості безперешкодного проїзду автомобіля патрульної поліції, що рухався позаду, він прийняв рішення виїхати на тротуар біля будинку та здійснити зупинку для висадки пасажира.

В цей час під'їхав автомобіль патрульної поліції, які повідомили, що він порушив ПДР та склали відносно нього постанову про накладення адміністративного стягнення за фактом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідно до якої водій здійснив стоянку на тротуарі , де для руху пішоходів залишилось менше двох метрів, що є порушенням п. 15.08 ПДР.

Вважає дану постанову такою, що підлягає скасуванню, т.я. він не здійснював стоянку на тротуарі, а здійснив зупинку менше ніж на 5 хв. для висадки пасажира.

В судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали позов та просили задовольнити з наведених у ньому підстав, зазначивши також, що з відеозапису з камери відеоспостереження, розміщеної на будинку № 12 по пров. Михайлівский, в м. Києві видно, що позивач не здійснював стоянку, а одразу після його зупинку під'їхав автомобіль патрульної поліції, після чого на нього було складено постанову про накладення адміністративного стягнення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлявсь належним чином, однак про причини своєї неявки суд не повідомив, з заявою про розгляд справи у його відсутності до суду не звертався, відзив на позов не надіслав.

Представник третьої особи просив в задоволенні позову відмовити з підстав його необґрунтованості, обсилаючись на те, що відповідач, при винесенні постанови діяв відповідно до норм чинного законодавства.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.10.2017 року за адресою: м. Київ, пров. Михайлівський, 12 поліцейським роти №10 батальйону №1 УПП в м. Києві ДПП Скоромною І.М. винесено постанову, серії БР № 880341, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на останнього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн..

Дана постанова винесена за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, за фактом порушення позивачем ОСОБА_1 п. 15.10 в) ПДР України, а саме, що він під час керування автомобілем НОМЕР_1, здійснив стоянку на тротуарі, де для руху пішоходів залишилось менше 2-х метрів. Згідно матеріалів справи, відповідачем не було складено за даним фактом протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк(п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Як визначено ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені, зокрема частинами першою, другою і третьою ст. 122 цього кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію).

Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122, - уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Відповідно до ст. 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Таким чином, з урахуванням вище приведених норм права вбачається, що відповідач як працівник підрозділу Національної поліції, що забезпечує безпеку дорожнього руху уповноважений зупиняти транспортний засіб, складати протокол та виносити постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

При цьому, згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається з постанови серії БР № 880341 від 05.10.2017 в вину водія ОСОБА_1 ставиться порушення п. 15.10 в) ПДР, а саме, що він здійснив стоянку на тротуарі, де для руху пішоходів залишилось менше 2-х метрів, однак в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу вини позивача у скоєнні даного правопорушення, в тому числі і не зазначено жодних відомостей про фіксування подій на нагрудну камеру поліцейського, а також, не визначено, яким чином відповідач дійшла висновку, що на тротуарі, на якому, ніби то здійснив стоянку позивач, залишилось для руху пішоходів саме менше 2-х метрів, зокрема, чи робила відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідні заміри.

В пункті 1.10 ПДР визначено, що стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу, а зупинка - зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).

Як зазначає позивач, він не порушував вимог ПДР України, т.я. не здійснював стоянку на тротуарі, а здійснив саме зупинку автомобіля для висадки пасажира, при цьому здійснив заїзд на тротуар з метою надання можливості проїзду іншим транспортним засобам, які їхали позаду, в тому числі і автомобілю патрульної поліції.

Такі доводи позивача підтверджуються дослідженим судом в ході розгляду справи відеозаписом з камери відеоспостереження, розташованої на будинку №12 по пров. Михайлівський, з якого вбачається, що з моменту зупинки автомобіля позивача та до того, як до нього підійшли патрульні поліцейські, пройшло менше п'яти хвилин, що спростовує доводи відповідача про здійснення позивачем стоянки на тротуарі.

Посилань на будь-які інші докази оскаржувана постанова містить.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.

Відповідач обставин, на які посилається позивач не спростував, будь-яких доказів, які підтверджують правомірність прийнятого рішення суду не надав. З огляду на належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи суд вважає, що останній мав можливість реалізувати зазначене процесуальне право з метою виконання процесуального обов'язку покладеного на нього в силу ч. 2 ст. 77 КАС.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне позов задовольнити, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, а провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.

Керуючись ст.ст. 122222251252254256268283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 24-57-1019205241-244286, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову серії БР № 880341 від 05.10.2017, винесену інспектором Управління патрульної поліції в м. Києві 10 роти 1 батальйону Скоромною ІриноюМиколаївною,  про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення   у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбачене  ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою застосоване до  ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 255 грн. та закрити провадження у справі про притягнення  ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Лазаренко

 

 

 
 



Задати питання адвокату:

(не публікується на сайті)
(не публікується на сайті)