РУС
УКР
м. Київ, вул. Кирилівська,15
Подивитися на карті
Київська область, м. Біла Церква, бул. Олександрійський,10
Подивитися на карті
+38 (067) 767-54-62, +38 (066) 765-33-61
Передзвонити вам?

Практика виселення особи з житла: позиції ЄСПЛ та Верховного Суду

           За змістом рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи  № 428/3476/17.

          Держава має створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

          Згідно з частинами першою, другою статті 71 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сімї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.                Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сімї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у звязку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

           Статтею 72 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

          Звертаючись до суду з позовом у справі № 428/3476/17, КП як на підставу своїх позовних вимог посилалось на те, що відповідачі відсутні у спірній квартирі понад шість місяців.

          Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

          Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сімї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

          Крім того, ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що показання свідків щодо відсутності відповідачів у місці проживання, які оцінені апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, не є належними доказами, оскільки ґрунтуються на припущеннях.

          Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що інформація щодо перетинання відповідачами кордону України свідчить лише про періодичну їх відсутність за місцем реєстрації. Крім того, судом першої інстанції не встановлено відсутність поважних причин не проживання відповідачів за місцем реєстрації.

          Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

          У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих звязків з конкретним місцем проживання.

          Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

          Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання. Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

         Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі безперервно перебували за межами території України, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

         Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих звязків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

         Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилалася на ту обставину, що тривалі звязки зі спірною квартирою були встановлені Сєвєродонецьким міським судом Луганської області у справі № 428/1611/15-ц, рішенням якого визнано право ОСОБА_1 на вказану квартиру.

         Відомості про наявність іншого житла, яке належить відповідачам на праві власності, матеріали справи не містить. Отже, втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

         Крім принципів цивільного права - справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem », яка означає « У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

         Апеляційний суд правомірно керувався тим, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, пріоритетним в даному випадку є саме захист житлових прав від неправомірного втручання держави.

         Таким чином, доводи касаційної скарги про безпідставність застосування судом практики Європейського суду з прав людини не ґрунтуються на законі.

          Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

 

 
Останні новини:
Задати питання адвокату

ПИТАННЯ-ВІДПОВІДЬ
Є питання? Задайте їх мені, і я дам відповідь на них найближчим часом.
Олена
Добрий день! Якщо немає можливості отримати свідоцтво про смерть (немає доказів родинних зв'язків), чи може онук, який народився, має
Читати повністю
Алла
Добрий день, підскажіть чи можна приватизувати членам фермерського господарства землю, що належить ФГ на підставі державного акту на право по
Читати повністю
Татьяна Бакановская
Здравствуйте. Моя мама умерла в 2009 году,оставив мне в наследство частный дом, в котором я прописана с даты его покупки. Я являюсь наследниц
Читати повністю
 



Задати питання адвокату:

(не публикуется на сайте)
(не публикуется на сайте)