м. Київ м. Біла Церква

Тягар обвинувачення

Невміння сторони обвинувачення довести кожен з елементів складу злочину поза розумним сумнівом стає на практиці підставою для непоодиноких виправдувальних вироків. Як це може використати адвокат для захисту клієнта?


 

Безальтернативність вини

Поспішаючи оголосити про обвинувальні вироки, слідство часто забуває про основоположний елемент притягнення особи до кримінальної відповідальності. Мова йде про доведення кожного елементу складу злочину з дотриманням стандарту «поза розумним

сумнівом».

Такий стандарт доведення винуватості особи прямо встановлений в ст.17 Кримінального процесуального кодексу. Зокрема, «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом».

У своїх рішеннях як суди нижчих інстанцій, так і Верховний Суд неодноразово звертаються до стандарту доведення винуватості. Стандарт означає, що сукупність обставин справи, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що інкримінований злочин був скоєний та саме обвинувачений є винним у цьому.

Критичне значення має той факт, що поза розумним сумнівом повинен бути доведений кожний з елементів складу кримінального правопорушення. Якраз сторона обвинувачення зобов’язана навести в суді не тільки докази, які, на її думку, підтверджують факт учинення кримінального правопорушення саме даною особою, а й спростувати версію захисту,

надавши такі ж належні та допустимі докази.

Тобто версія сторони обвинувачення не може просто бути найбільш імовірною, вона повинна бути єдиною та безальтернативною. Інакше всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого й ухвалюється виправдувальний вирок.

Критерії стандарту

Серед критеріїв цього стандарту можна виокремити такі:

• тягар доведення винуватості лежить на стороні обвинувачення, яка має спростувати озвучену версію сторони захисту, використовуючи належні та допустимі докази;

• розумний сумнів ґрунтується саме на зібраних доказах (або, навпаки, на їх відсутності);

• мова йде саме про розумний сумнів, підставою для якого є глибокий аналіз зібраних стороною обвинувачення доказів з точки зору їх достатності для пояснення кожної складової складу злочину.

Правильно побудована стратегія захисту обвинуваченого, яка ґрунтується як на зібраних

слідством доказах, так і на прогалинах у них, стає підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Розглянемо основні проблеми, які виникають у прокурора при доведенні винуватості в суді.

Спростування версії захисту

Рішення у справі №164/1491/17 є яскравим прикладом застосування принципу тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого. Суд, виправдовуючи особу, обвинувачену в розтраті шляхом зловживання своїм службовим становищем, учиненій в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб, прямо застосував стандарт доведення поза розумним сумнівом.

Сторона захисту виклала свою версію подій. При цьому така версія була не просто показаннями самого обвинуваченого. У судовому засіданні допитано свідків, досліджено документи, які підтверджували версію захисту про укладення договору та, відповідно, надання послуг щодо проведення робіт, пов᾽язаних із топографо-геодезичною зйомкою земельних ділянок.

Зі свого боку сторона обвинувачення так і не змогла

спростувати версію захисту: не було доведено змови осіб на розтрату, факт заподіяння шкоди укладеним договором, завищення цін тощо.

Тобто сторона обвинувачення не змогла довести жоден з елементів складу кримінального правопорушення, а обвинувачений був виправданий.

Об’єкт злочину

Специфікою привласнення чи розтрати майна, яке було ввірено особі, є саме предмет цього злочину.

Так, діяння може кваліфікуватись як привласнення чи розтрата в тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні. Така правомочність може зумовлюватись як службовими обов’язками, так і договірними відносинами або спеціальним дорученням.

У справі 227/5954/15-к Верховний Суд погодився із застосуванням судами попередніх інстанцій стандарту доведення винуватості особи поза розумним сумнівом. Стороною обвинувачення не було надано доказів, які б підтвердили не тільки факт перебування майна у віданні обвинуваченого, а й

узагалі його належність юридичній особі.

Суб’єктивна сторона

Для адвокатів-практиків не секрет, що доведення суб’єктивної сторони складу злочину є найважчим етапом доказування. Дуже часто воно зводиться до кількох речень в обвинувальному акті без посилань на конкретні докази, що відповідають критеріям належності, допустимості, а у своїй сукупності — і достатності.

Яскравим прикладом обов’язкового доведення всіх елементів суб’єктивної сторони складу злочину є практика за ст.191 Кримінального кодексу. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом та метою.

Так, у справі №456/1181/15-к ВС, скасовуючи вирок, указав на окремі елементи складу злочину, які залишилися недоведеними.

У постанові Суд зазначив: обов’язковими суб’єктивними ознаками розтрати майна шляхом зловживання особою своїм службовим становищем є корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива

мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, у долі яких зацікавлений винний.

На порушення вказаного, суди попередніх інстанцій не зазначили форми умислу, мотивів злочину.

Альтернативна стратегія

Суди України у своїй практиці дуже часто застосовують стандарт доведеності винуватості особи, ухвалюючи саме виправдувальні вироки. Чудовий висновок про принцип доведеності наведено в постанові ВС у справі №712/13361/15.

Так, «обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи професійний обов’язок, передбачений у ст.92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна й безстороння людина може пояснити факти, установлені в суді, а саме — винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред’явлено обвинувачення».

Часто стратегія захисту будується на безальтернативному відхиленні доводів обвинувачення, визнання доказів недопустимими. При цьому як адвокати, так і обвинувачений забувають про формування власної версії подій, яка повністю пояснює кожен з етапів інкримінованих дій.

Логічно побудована, розумна версія подій стане підставою для ухвалення виправдувального вироку. Прокурор може бути не готовий до спростувань, а, як ми пам’ятаємо, усі сумніви — на користь обвинуваченого.

СУДОВА ВЛАДА

 

 
 



Задати питання адвокату:

(не публікується на сайті)
(не публікується на сайті)