м. Київ м. Біла Церква

Чи має право суд самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин на заміну тієї, що наведена позивачем

 Ухвала ОП КГС від 23.09.2019 № 917/1739/17:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/84454017

 Ключові тези:
 Міська рада звернулась до Господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця про стягнення 174 014, 95 грн. збитків (з посиланням на ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України)), завданих територіальній громаді м. Кременчук внаслідок порушення земельного законодавства.
 Міська рада посилалась на ті обставини, що у період з 01.09.2010 по 27.09.2016 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкта нерухомого майна, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю, який позивач отримав би у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
 Апеляційний господарський суд зазначив, що Великою Палатою Верховного Суду остаточно визначено та вказано на те, що у спорах про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди кошти повинні стягуватись з користувача земельної ділянки на підставі (в порядку) ст. 1212 ЦК України. Проте, звертаючись з вимогами про стягнення збитків Кременчуцька міська рада зазначала, що грошові кошти, вказані у позові, є саме збитками у формі неодержаного доходу, і взагалі не посилалась, при цьому, на норму ст. 1212 ЦК України.
 За викладених обставин, враховуючи підстави позову, вказані у позовній заяві, фактичні обставини справи та вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
  В процесі розгляду касаційної скарги Судом також встановлено, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 686/18993/17-ц (провадження № 61-48870св18) зроблено висновок про те, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
  Крім того, в процесі розгляду касаційної скарги Судом встановлено, що у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 922/210/15, від 18.05.2016 у справі № 922/51/15, від 18.05.2016 у справі № 922/228/15, предметом спору у яких було стягнення на підставі ст. 1214 ЦК України коштів, отриманих від використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів на неї, також застосовано подібний підхід та вказано, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
  Проте Суд не погоджується з вказаними висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
 На думку Суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).
  Оскільки Суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (у тому випадку, якщо це призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту), що викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 686/18993/17-ц (провадження № 61-48870св18), а також подібних висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 922/210/15, від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 та від 18.05.2016 у справі № 922/228/15, справа № 917/1739/17 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 

 Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp

 
 



Задати питання адвокату:

(не публікується на сайті)
(не публікується на сайті)