м. Київ
м. Біла Церква
Надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.
Постанова
Іменем України
03 липня 2019 року
м. Київ
справа № 676/3130/16-ц
провадження № 61-19035св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 16 березня 2017 року в складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Грох Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2000 року до 2015 року.
Під час шлюбу подружжям придбано нежитлове приміщення (бані), що знаходиться на АДРЕСА_1 , які були зареєстровані за відповідачем.
Позивач вказувала, що спільні неповнолітні діти проживають з нею, відповідач не бере участі в їх утриманні.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила відступити від засади рівності часток подружжя і визнати за нею право власності у спільному майні подружжя, а саме на 2/3 частини нежитлового приміщення (бані) на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 25 січня 2017 року (в складі судді Борсука В. О.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приміщення бані було придбано за особисті кошти ОСОБА_2 і не є спільною сумісною власністю подружжя.
Місцевий суд вказував, що такі обставини підтверджено рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 23 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину приміщення бані, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, стягнення коштів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 16 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення бані, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення бані, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 411,36 грн судового збору за подання позовної заяви та 452,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а всього - 863,86 грн судового збору.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію спільного сумісного майна подружжя. ОСОБА_2 не надав доказів, які б свідчили про те, що отримані ним за переказами від ОСОБА_3 кошти були використані на придбання приміщення бані.
Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 23 травня 2014 року не встановлено, що спірне майно було придбане за особисті кошти подружжя.
На час придбання спірного приміщення (07 березня 2006 року) сторони проживали спільно однією сім`єю, разом вели спільне домашнє господарство, що не заперечувалося як позивачем, так і відповідачем, тому вищевказане приміщення бані, яке придбане сторонами у шлюбі, відповідно до вимог статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя.
Позивач не довела належними та допустимими доказами обставини для відступлення від рівних часток подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте апеляційний суд безпідставно переоцінив докази у справі та дійшов помилкового висновку про задоволення позову частково.
Так, зібраними у справі доказами підтверджено, що відповідач придбав спірне приміщення за особисті кошти, які отримав у борг від ОСОБА_3 Ці обставини підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності.
Відповідач надіслав до апеляційного суду телеграму про відкладення розгляду справи, проте вказана телеграма залишена судом поза увагою, справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2 , чим порушено його права та інтереси.
Також суд визнав за ОСОБА_1 право власності на неіснуюче майно, оскільки на АДРЕСА_1 знаходяться приміщення по виготовленню хлібобулочних виробів, а не приміщення бані, як вказано судом апеляційної інстанції.
Доводи інших учасників справи
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
19 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 червня 2000 року, який розірваний рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2015 року.
Від даного шлюбу в сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 07 березня 2006 року ОСОБА_2 купив нежитлове цегляне приміщення бані, що знаходиться у с. Юрківці Чемеровецького району.
Відповідно до пункту 4 цього договору продаж за домовленістю сторін вчиняється за 10 000 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору згідно з квитанцією від 2005 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на майно зареєстровано лише за одним з подружжя.
При поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що спірне майно придбане під час перебування сторін у шлюбі, тому є їхньою спільною сумісною власністю подружжя.
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 вказував, що зазначене майно придбане за його особисті кошти, які він отримав у борг у ОСОБА_3 , що підтверджується заявами на одержання переказу та заявами на видачу готівки, а також рішенням суду у справі № 687/115/14-ц.
Разом з тим, з рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 23 травня 2014 року у справі № 687/115/14-ц вбачається, що на підтвердження факту надіслання ОСОБА_3ОСОБА_2 грошових коштів було надано, зокрема заяви на одержання переказу і заяви на видачу готівки від 13 березня 2006 року, 17 квітня 2006 року, 10 травня 2006 року, 03 липня 2006 року, 10 вересня 2007 року, 01 жовтня 2007 року.
Разом з тим, у пункті 4 договору купівлі-продажу від 07 березня 2006 року вказано, що покупець сплатив продавцю кошти до підписання цього договору згідно з квитанцією від 2005 року.
Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно зазначив, що рішенням у справі № 687/115/14-ц не було встановлено факт придбання спірного приміщення бані саме за ті кошти, які були переказані ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно набуте у шлюбі за спільні кошти є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, а, отже, нежитлове приміщення (бані) на АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.
Також апеляційним судом було враховано презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, яка відповідачем спростована не була.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином надав оцінку доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору, та правильно поділив спірне майно з урахуванням презумпції спільності майна з визнанням за кожним зі сторін права на ідеальну частку, яка є рівною.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач надіслав до апеляційного суду телеграму про відкладення розгляду справи, проте вказана телеграма залишена судом поза увагою, оскільки такі доводи не доведені належними та допустимими доказами. У матеріалах справи відсутня телеграма відповідача про відкладення розгляду справи або докази про її надіслання. Разом з тим, відповідач подавав до апеляційного суду заяви та був повідомлений про розгляд справи в судовому засіданні, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд визнав за ОСОБА_1 право власності на неіснуюче майно, оскільки такі доводи спростовані інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 18 січня 2017 року, відповідно до якого на АДРЕСА_1 знаходиться нежиле приміщення бані.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Разом з тим, 22 травня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відмову від позову без додатків та документів, що посвідчують особу.
Верховний Суд 30 травня 2018 року та 18 вересня 2018 року (повторно) направив листи до позивача, в яких роз`яснив, що з метою встановлення волевиявлення щодо реалізації процесуальних прав та розуміння наслідків такої дії ОСОБА_1 необхідно подати заяву про відмову від позову. При цьому підпис на вказаній заяві повинен бути засвідчений відповідно до вимог статті 78 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до частин першої та другої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Частинами першою та другою статті 408 ЦПК України визначено, що незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.
Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.
Враховуючи, що станом на день розгляду справи у судовому засіданні ОСОБА_1 не підтвердила свого наміру відмовитися від позову, підстави вважати, що їй зрозумілі наслідки вчинення вказаної процесуальної дії у Верховного Суду відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відмову від позову необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.