м. Київ м. Біла Церква

Неоднакове тлумачення ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 40 ЗУ "Про виконання провадження" (стягування виконавчого збору з фактично стягнутої на користь стягувача суми)

У Х В А Л А

 

13 травня 2019 року

м. Київ

 

Справа № 2540/3203/18

Провадження № 11-445апп19

 

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М ., Князєва В. С. , Лященко Н.  П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О .  С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

 

розглянула матеріали касаційної скарги ОСОБА_5 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 рокуу справі № 2540/3203/18 за позовом ОСОБА_5 доСновського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відділ ДВС, ГТУЮ відповідно), ГТУЮ, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Універсал банк», про визнання дій неправомірними іскасування постанови та

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відділу ДВС, ГТУЮ, в якому з урахуванням уточнення позовних вимогпросив:

визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу ДВС Гордійко А. В. щодо винесення постанови від 03серпня 2018 року у виконавчому провадженні № 55674195 про стягнення виконавчого збору у розмірі 69 тис. 159,94 грн (далі - спірна постанова);

визнати протиправною та скасувати спірну постанову.

На обґрунтування позову ОСОБА_5 зазначив, що державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 750/6564/14 2/750/2166/14, виданимДеснянським районним судом містаЧернігова 09 липня 2015 року, тому у нього не було підстав для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у спірній постанові.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 06 жовтня 2018 року позов задовольнив повністю.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на дату винесення спірної постанови у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Суд першої інстанції вказав, що такі висновки відповідають правій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Апеляційний суд вважає, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону застосовуватися не можуть. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому норми статті 27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.Суд апеляційної інстанції вказав, що такі висновки відповідають правій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16.

Не погодившись з указаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції,     ОСОБА_5 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 рокута залишити в силі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2018 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що до спірних правовідносин застосовується частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII. На думку скаржника,для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення, та фактичне стягнення заборгованості. Позивач зазначає, що частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII не встановлює обов`язків для боржника сплатити виконавчий збір, а регулює порядок вчинення виконавчих дій виконавцем, а відтак суд апеляційної інстанціїнеправильно тлумачить норми Закону № 1404-VIII.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 26 квітня 2019 року передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що при вивченні судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах було виявлено їх різне застосування й тлумачення судами касаційної інстанції різної юрисдикції.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 дійшов висновку, що частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VIII установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальніправила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, застосовуватися не можуть. До того ж суд касаційної інстанціїзауважив, що стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у зв`язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 цього Закону - якщо виконавчий збір не стягнуто, то державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому норми статті 27 Закону України № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, зокрема визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13 дійшов висновку, що відповідно до статті 27 Закону № 1404-VIII та розділу ІV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802), виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження відповідно до статті 39 Закону № 1404-VIII, у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута боржнику. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, а також визнав помилковими доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції частин першої та другої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, дійшов до висновку, що законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми. При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц дійшов аналогічних висновків щодо застосування частини другої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII як і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13.

З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що неоднакове тлумачення частини другої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII судомами касаційної інстанції різної юрисдикції потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 6 КАС України.

Чинником верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії» [«C. G. and Others v. Bulgaria»], заява № 1365/07,§ 39, від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» [«Cantoni v. France»], заява № 17862/91, § 31-32, від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

З огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи за їх участю, Велика Палата Верховного Суду призначає розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне поінформувати учасників справи про розгляд їх справи шляхом надіслання копій цієї ухвали.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 340345 і 346 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:                                                                                                        

1. Прийняти до розгляду справу № 2540/3203/18 за позовом  ОСОБА_5 до Сновського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Універсал банк», про визнання дій неправомірними та скасування постанови.

2. Призначити справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на 28 серпня 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

 

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

 

Судді: Н.О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

 

 



Задати питання адвокату:

(не публікується на сайті)
(не публікується на сайті)