м. Київ м. Біла Церква

Підписання відповідачем актів звірки взаємних рахунків свідчить про визнання ним свого боргу, та перериває перебіг строку позовної давності (ВС/КГС у справі № 910/1389/18 від 05 березня 2019 р.)

Фабула судового акту: спір за позовом ТОВ «Гарант Ойл групп» до КП «Київпастранс» про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких.

Рішенням та постановою господарських судів позов задоволено повністю, стягнуто з КП «Київпастранс» 1 624 515, 73 грн. основного боргу, 988 946,61 грн. інфляційних втрат, 148 282,19 грн. три відсотки річних та 41 426, 17 грн. судового збору.

Серед численних доводів на обґрунтування касаційної скарги КП «Київпастранс» виділимо такі: - неправильне застосування попередніми судами положень статей 9,10 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у розумінні яких акти звірки взаємних рахунків не мають жодної юридичної сили доказу та не підтверджують наявності обов'язку сплати грошових коштів або ж відсутності такого обов'язку; - попередні суди не врахували, що акти звірки взаємних розрахунків підписані зі сторони відповідача не уповноваженою особою; - не врахували, що позивач не надав доказів на підтвердження повноважень зазначеної особи; - не перевірили проведений позивачем у заяві про збільшення позовних  вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Верховний Суд оцінив вищенаведені аргументи скаржника та , серед іншого, надав цілісне правове розуміння такого документу як акт звірки взаємних рахунків у контексті його значення як доказу. Коротко можна підсумувати наступні висновки, котрих дійшов Суд у постанові від 05.03.2019р.:

1. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій : поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

2. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

3. Відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.

4. Підписання відповідачем актів звірки взаємних розрахунків за відповідними договорами поставок, перериває перебіг строку позовної давності, та є вчиненням відповідачем (боржником) дій, що свідчать про визнання ним свого боргу. У зв'язку з цим згідно із ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності після переривання почався заново.

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року

м. Київ

Справа №  910/1389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Якименко М.М.

від 21.08.2018

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б., Разіної Т.І., Тищенко А.І.

від 04.12.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 2 756 775,92 грн

за участю представників:

позивача: Твердохліб І.Ю.

відповідача: не з'явилися  

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018, яка була прийнята судом до розгляду, просив стягнути з відповідача 1 624 515,73 грн основного боргу, 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн три відсотки річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладених з позивачем договорів про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких №06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 не виконав в повному обсязі свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару (дизельного палива).

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

29.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А.", яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" (позивач, постачальник), та Комунальним підприємством "Київпастранс" (відповідач, замовник) був укладений договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 (далі по тексту - договір-1).

Крім того, 11.12.2014 між цими ж сторонами був укладений договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/168-14 (далі по тексту - договір-2, а договір-1 та договір-2 разом - договори).

Відповідно до пунктів 1.1., 6.1.1. та 6.4.1. договорів постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язується передавати у власність замовника "Паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (дизельне паливо) код 19.20.2 за ДК 016:2010 (далі -Товар), має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар, а замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Згідно з пунктами 1.2. договорів кількість товару визначається відповідно до Специфікації (додаток № 1 до договорів), що є їх невід'ємними частинами,

Одночасно з підписанням договорів сторони підписали між собою специфікації до договорів, відповідно до яких за договором-1 постачальник зобов'язався поставити дизельне пальне у кількості 800 000 літрів на суму 11 016000,00 грн з ПДВ, а за договором-2 - 1 000 000 літрів на суму 15   060   000,00 грн з ПДВ та    124 308,708 літрів на суму 3 012 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.3. договорів загальна вартість товару, що поставляється за договором-1, становить - 11 016  000,00 грн з ПДВ та за договором-2 становить - 15   060   000,00 грн з ПДВ.

У пунктах 3.4. договорів сторони передбачили можливість зміни ціни за одиницю товару відповідно до чинного законодавства.

Порядок здійснення оплати визначений сторонами в розділі 4 договорів, відповідно до пунктів 4.1. яких замовник проводить оплату за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів згідно з договором та виставленим рахунком-фактурою.

Згідно з пунктами 4.3. договорів оплата товару здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

У пунктах 4.4. договорів сторони передбачили, що кожного місяця сторони здійснюють звірку взаєморозрахунків. Постачальник складає та направляє замовнику акт звірки взаєморозрахунків, а замовник протягом 2-х банківських днів з моменту отримання акту здійснює звірку розрахунків та повертає постачальнику акт, підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою.

Відповідно до пунктів 7.1. договорів у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договорами сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цими договорами.

Договір-1 набирає чинності з 29.08.2014 і діє до 30.11.2014, а договір-2 - з 11.12.2014 і діє до 27.02.2015, але у будь-якому випадку договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цим договорам. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цих договорів. (пункти 10.1. договорів).

На виконання умов договорів постачальник передав у власність, а покупець прийняв товар на загальну суму 10  182  742,53 грн за договором-1 та на суму 14  361  435,44 грн за договором-2, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаними між сторонами без зауважень та заперечень щодо кількості, ціни та якості товару.

20.10.2015 сторони договорів підписали між собою акт звірки взаємних розрахунків за договором-1 (далі по тексту - акт-1), в якому погодили, що заборгованість покупця за договором-1 з оплати отриманого товару становить 273 407,68 грн, а також підписали акт звірки взаємних розрахунків за договором-2 (далі по тексту - акт-2), в якому погодили, що заборгованість покупця за договором-2 з оплати отриманого товару становить 1  631  108,05 грн.

У зв'язку з тим, що Комунальне підприємство "Київпастранс" не здійснило погашення зазначених сум заборгованості за договорами Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" у лютому 2018 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018 просило стягнути з відповідача                          1 624 515,73 грн основного боргу, з яких: 273 407,68 грн - сума боргу за договором-1 та 1 351   108,05 грн - сума боргу за договором-2, а також стягнути 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн три відсотки річних.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 21.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018, позов задовольнив повністю. Стягнув з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп"                   1 624 515,73 грн основного боргу, 988  946,61 грн інфляційних втрат,                        148 282,19 грн три відсотки річних та 41 426,17 грн судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 (факт неповної оплати поставленого позивачем товару) є доведеним належними та допустимими доказами та відповідачем не спростований. Розмір основного боргу за договорами визначений позивачем правильно, був уточнений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач врахував здійснені відповідачем оплати у розмірі 280 000,00 грн і зменшив суму основного боргу, наявність боргу визнавалась відповідачем в актах звірки взаємних розрахунків. Однак, доказів погашення відповідачем заборгованості матеріали справи не містять. За висновком судів відповідач допустив порушення грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої стягненню з відповідача підлягають три відсотки річних та інфляційній втрати, нараховані на суму заборгованості. Суди дійшли висновку, що суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат визначені позивачем арифметично та методологічно правильно, заявлені до стягнення в межах строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції також додатково зазначив про те, що акти звірки взаємних розрахунків є належними доказами наявності у відповідача боргу перед позивачем за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 та доказами визнання відповідачем свого боргу, оскільки були підписані зі сторони відповідача уповноваженою особою, доказів відсутності повноважень у головного бухгалтера підприємства, яка підписала акти звірки від імені відповідача, відповідач не надав, акти містять печатки відокремленого підрозділу відповідача та не є єдиними доказами у справі, якими підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості. Також суд прийняв до уваги те, що відповідач не посилався в суді першої інстанції на обставину підписання актів неуповноваженою особою.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що сума платежу в розмірі  273  400,00 грн, на яку відповідач посилається в якості сплати боргу за договором-1, є оплатою за іншим договором, який не є підставою позову у цій справі, а дослідження обставин здійснення відповідачем переплати за таким іншим договором, не входить до предмету спору у цій справі, докази відкликання такого платежу та/або зарахування даного платежу саме по договору                         № 06/129-14 від 29.08.2014 в матеріалах справи відсутні. Також за висновком суду апеляційної інстанції відповідач не довів обставин здійснення ним оплати за договором-1 в сумі 38 962,00 грн, оскільки зазначений платіж також був здійснений та врахований сторонами в акті звірки взаємних розрахунків по іншому договору № 06/92-14 від 24.06.2014, який не є підставою позову у цій справі.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Комунальне підприємство "Київпастранс" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували норми, закріплені у статтях 257261267, Цивільного кодексу України, в яких встановлені правила обчислення перебігу, застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат заявлені позивачем з дотримання строку позовної давності та не прийняли до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності до зазначених позовних вимог;

- неправильно визначили період, заявлений позивачем для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки не надали оцінку доданому позивачем до заяви про зменшення позовних вимог розрахунку, в якому позивач фактично здійснює розрахунок інфляційних втрат за договором-1 з грудня 2014 та трьох відсотків річних з 25.11.2014, що виходить за межі встановленого законом трирічного строку загальної позовної давності;

- неправильно застосували частину 5 статті 261 Цивільного кодексу України та не врахували, що відповідно до зазначеної норми початок перебігу строку співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, яку позивач реалізував з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності;

- не врахували, що акти звірки взаємних розрахунків підписані зі сторони відповідача неуповноваженою особою, не врахували, що позивач не надав доказів в підтвердження повноважень зазначеної особи;

- неправильно застосували положення статей 910 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в розумінні яких акти звірки взаємних розрахунків не мають жодної юридичної сили доказу та не підтверджують наявності обов'язку сплати грошових коштів або ж відсутності такого обов'язку;

- неправильно застосували частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України та не врахували, що переривання строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення суми основного боргу за договором-1 у зв'язку з підписанням акту звірки взаємних розрахунків за договором-1 станом на 20.10.2015 не впливає на встановлення періоду наявності у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних;

- не врахували, що позивач неправильно визначив суму основного боргу за договором-2, не врахував здійснені відповідачем у період з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплати за договором-2 на суму 280 000,00 грн;

- не перевірили проведений позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних та не врахували, що позивач здійснив розрахунок зазначених сум без урахування проведених відповідачем протягом періоду з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплат суми основного боргу в розмірі 280 000,00 грн за договором-2.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, укладені між сторонами у справі договори про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, порушення умов яких є підставою позовних вимогу у цій справі, за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач як постачальник виконав взяті на себе зобов'язання за договорами належним чином та передав відповідачу товар, визначений договорами та специфікаціями до них, на суму 10  182  742,53 грн (за договором-1) та 14  361  435,44 грн (за договором-2), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних між сторонами без зауважень та заперечень щодо кількості, ціни та якості товару. Отже, товар був прийнятий відповідачем без зауважень і заперечень.

Однак, відповідач в порушення умов договорів здійснив лише часткову оплату прийнятого від позивача товару, що, як встановили суди попередніх інстанцій, підтверджується в сукупності наявними в матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів: копіями видаткових накладних, довіреностям відповідача на отримання товару, за якими здійснювалась поставка/отримання товару, копіями рахунків-фактур, які виставлялись позивачем відповідачу на оплату товару за кожною видатковою накладною, а також банківськими виписками по рахунку відповідача, які безпосередньо підтверджують факт здійснення відповідачем оплати товару, дату та суми оплати, призначення платежу.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.10.2015 між сторонами були підписані акти звірки взаємних розрахунків за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, в яких сторони погодили, що заборгованість покупця з оплати отриманого товару за договором-1 становить 273   407,68 грн та за договором-2 - 1  631 108,05 грн.

Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що акти звірки взаємних розрахунків за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 станом на 20.10.2015 були підписані зі сторони Комунального підприємства "Київпастранс" головним бухгалтером підприємства ОСОБА_5

Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач під час апеляційного розгляду справи та в касаційній скарзі заперечує факт підписання зазначених актів та посилається на те, що акти звірки були підписані зі сторони відповідача неуповноваженою особою та не є первинними документами.

Касаційний господарський суд погоджується з доводами скаржника про те, що акти звірки не є первинними документами з огляду на викладене вище. Однак, не бере до уваги посилання відповідача на підписання актів неуповноваженою особою з огляду на наступне.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Згідно з частинами 1, 2, 3  

 



Задати питання адвокату:

(не публікується на сайті)
(не публікується на сайті)