П'ять ключових постанов Верховного Суду щодо ухилення від сплати аліментів на дитину

 Постанова ККС ВС від 14.05.2019 N 442/2539/17 (51-5129км18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/82420753 
 Ключові тези:
  Апеляційний суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягається вперше, вчинене ним кримінальне правопорушення відноситься до злочинів невеликої тяжкості, засуджений свою вину у скоєному визнав повністю та позитивно характеризується за місцем проживання.
 Наведені обставини, на думку Верховного Суду, вказують на те, що виправлення засудженого можливо без відбування ним призначеного покарання. Проте, як убачається з вироку, при постановленні свого рішення апеляційний суд питання про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК не з'ясував, тому рішення цього суду не може вважатися справедливим.
 Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК слід змінити та звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням.
  Суд вважає, що подана на стадії касаційного перегляду справи заява потерпілої ОСОБА_3 про відмову від обвинувачення, скасування вироку апеляційного суду та закриття кримінального провадження задоволенню не підлягає.

  Постанова ККС ВС від 11.04.2019 N 208/5439/16-к (51-5598 км18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/81234859
 Ключові тези:
  Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.
 При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку.
  Судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 на виклики до державного виконавця не з'являвся, до нього застосовувались приводи, однак він неодноразово змінював місце проживання, переховувався, офіційно не працював, як тільки він працевлаштовувався, після надходження за місцем роботи виконавчого листа одразу ж звільнявся, у зв'язку із чим аліменти з нього не стягувались, натомість накопичувалась заборгованість.
 Дані обставини вказують саме на злісне ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів, вони підтверджені доказами, яким місцевий суд у порядку ст. 94 КПК України дав оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку і прийняв обґрунтоване рішення про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину. З таким висновком суд касаційної інстанції погоджується.
 Твердження захисника про те, що засуджений не мав змоги сплачувати аліменти через відсутність роботи у зв'язку із здійсненням догляду за хворим вітчимом, не слід брати до уваги, оскільки вказані обставини ні в якому разі не звільняють ОСОБА_2 від обов'язку утримання дітей.
 Посилання сторони захисту на те, що державна виконавча служба не попереджувала засудженого про відповідальність за несплату аліментів, є безпідставними.
 Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів передбачена національним законодавством, вона витікає з обов'язку батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і жодним чином не пов'язана із попередженням чи не попередженням про це державною виконавчою службою. ЗУ "Про виконавче провадження" передбачає порядок примусового виконання судових рішень і не покладає на виконавця обов'язок попереджати про кримінальну відповідальність.

   Постанова ККС ВС від 06.11.2018 N 723/852/16-к (51-2764км18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78626754
 Ключові тези:
  Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу тощо.
 Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги засудженого апеляційний суд встановив, що у період з 01 липня 2015 року по 01 лютого 2016 року Лунгул І. Я. працевлаштований не був, заробітної плати не отримував, час від часу мав підробітки, однак їх розмір був мізерний, а тому не мав реальної можливості сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3
 За таких обставин апеляційний суд, допитавши у судових засіданнях обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілу ОСОБА_2, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діянні ОСОБА_1 злісного ухилення від сплати аліментів, а відтак і складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 164 КК, та на підставі ст. 417 КПК скасував обвинувальний вирок і закрив кримінальне провадження.

  Постанова ККС ВС від 23.01.2019 N 697/2573/17 (51-6314км18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/79445660
 Ключові тези:
 Призначаючи ОСОБА_1 покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 164 КК, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є злочином невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо та має непогашену судимість за вчинення аналогічного злочину. Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив.
 Врахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік, а вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК призначено покарання у виді 200 годин громадських робіт, ухвалив виконувати самостійно.
 Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання, зважаючи на те, що останній не відбув покарання за попереднім вироком, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання за сукупністю вироків на підставі статей 71, 72 КК, у зв'язку із чим ухвалив свій вирок.
 При цьому апеляційний суд урахував ті самі обставини, які врахував місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 164 КК, та визнав за можливе звільнити останнього від відбування призначеного йому за сукупністю вироків покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
 Разом із тим, ст. 75 КК передбачено, зокрема, що в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
  Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК після призначення покарання за сукупністю вироків, апеляційний суд належним чином не врахував, що обвинувачений вчинив злочин, не відбувши покарання за попереднім вироком, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та має непогашену судимість за аналогічний вчиненому злочин (ч. 1 ст. 164 КК), не працює, не надає матеріальної допомоги дітям, що ставить під сумнів бажання останнього стати на шлях виправлення.
  За наведених вище обставин колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, м'яким покаранням.

  Постанова КЦС ВС від 07.11.2018 N 234/16726/16-ц (61-7304св18):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/77801568
 Ключові тези:
 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
 Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поведінка відповідача щодо ухилення від утримання своєї дитини є винною, однак зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і що в матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідача.
 Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосована стаття 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Під час проведення судово-генетичної експертизи відповідач у присутності медичних працівників принижував гідність сина ОСОБА_4, жодного разу не з'явився до сина в лікарню, ухилявся від сплати аліментів. ✔️✔️Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 19 липня 2017 року відповідач був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей). 
 Позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
  Апеляційним судом взято до уваги, що після травмування хребта ОСОБА_2 тривалий час проходив лікування та був позбавлений можливості спілкуватися із сином, а також - пояснення відповідача про те, що після відвідування школи та спілкування із сином він побачив страх дитини перед тим, що про цю зустріч може дізнатися мати, тому вирішив більше не травмувати сина в такий спосіб. У зв'язку з наведеним суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поведінка відповідача щодо його ухилення від утримання своєї дитини є винною, однак позбавлення його батьківських прав - це крайній захід, застосування якого за наведених вище обставин є недоцільним.

Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp