Фабула судового акту: У суді розглядався позов про визнання заповіту нікчемним.
Так, після смерті чоловіка його дружина (а скоріш за все – колишня дружина) звернулась до нотаріуса для відкриття спадщини за заповітом, згідно якого вона повинна була отримати елітну квартиру в центрі Одеси, а відповідач (ступень споріднення та статус в рішеннях не зазначено) – інше майно.
Однак, вже перебуваючи у нотаріуса позивачка дізналась, що окрім цього заповіту існує ще один, складений хронологічно пізніше (через місяць), під час перебування спадкодавця в онкологічній лікарні, який фактично усуває її від спадкування.
Позивачка зазначала, що посвідчення останнього заповіту нотаріусом вчинено поза межами його нотаріального округу, а тому є підстави для визнання заповіту нікчемним відповідно до ст. 1257 ЦК України.
Суд першої інстанції із доводами позивачки не погодився та відмовив у задоволені позовних вимог з огляду на те, що заборона для нотаріуса здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу не встановлює таких наслідків порушення цих вимог, як позбавлення чинності заповіту шляхом визнання його нікчемним.
Проте, судом апеляційної інстанції дане рішення скасовано, а позо задоволено. Зокрема, колегія суддів зазначила про невиконання нотаріусом вимог ст.13-1 Закону України «Про нотаріат», що має наслідком його нікчемність згідно з ч.1 ст.1257 ЦК України.
В суді касаційної інстанції розгляд здійснювала ВП ВС, через необхідність відступити від попереднього висновку ВС щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
ВП ВС ґрунтовно підійшла до розгляду спірного питання, оскільки рішення розписано досить детально.
Зокрема, колегія суддів зазначає, що контекстуальний аналіз ч. 1 ст. 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її ст. 1247-1249, 1253 ЦК України.
Так, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення законодавцем передбачено різний: нотаріусом, посадовою особою ОМС, іншими посадовими особами, залежно від обставин, в яких перебуває спадкодавець.
З урахуванням зазначеного, ВП ВС прийшла до висновку: якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до ч.1 ст. 1257 ЦК України.
В обґрунтування своєї позиції ВП ВС також наголошувала на тому, що визнання нікчемним заповіту без належних правових підстав призведе до порушення останньої волі заповідача, без можливості виправити таку ситуацію, позбавить права власності спадкоємця і буде суперечити принципам «співмірності» та «справедливості». Тим паче, що позивач не оспорював невідповідність заповіту дійсній волі спадкодавця.
Тому, як підсумував ВП ВС, штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним, коли нотаріус посвідчив заповіт, хоча б і не в межах свого нотаріального округу, видається вкрай нерозумним.
Аналізуйте судовий акт: Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, у зв’язку з чим неможливо встановити дійсне волевиявлення заповідача, є недійсним (справа №615/1108/18 від 28.03.2019 р.)